У Мелітополі директор-охоронець видав чергову порцію невигаданих історій, цього разу - про «дідів» (фото)

У Мелітополі колаборант Михайло Щукін дав чергове інтерв'ю кремлівським пропагандистам. Одіозний «директор» 24-ї школи спробував «виїхати» на біографії діда.

Кремлівський рупор у вигляді людини Олександр Брянцев завітав у гості до Щукіних, гордо зазначивши при цьому, що на будинку висять рашистський триколор і прапор СРСР, що «виділяє цей будинок серед інших». Тим самим Брянцев ненароком підкреслив реальне ставлення мелітопольців до різнокольорових ганчірок окупантів.

Черговий пропагандистський сюжет було знято до сакральної дати для росіян - 9 травня, тож ішлося, зрозуміло, про дідів. Саме на пам'яті свого предка і спробувала вкотре пропіаритися людина-мем, колишній охоронець і підмітальник, а нині директор 24-ї школи Михайло Щукін.

Щукін має дуже корисну для рашистів рису - він великий любитель «їздити по вухах», перебільшувати і прикрашати факти (наприклад, свою біографію), тому є ідеальним інструментом пропаганди.

Так і цього разу зрадник, ймовірно, прикрасив кілька фактів, щоб потішити любителів Путіна і самих рашистів.

Михайло Іванович Щукін, дід колобка, народився 1 червня 1925 року в Степанівці. Мабуть, він був би щиро шокований тим, чим займаються його родичі майже 100 років потому, приєднавшись до окупантів.

- Він, виходить, закінчив шість класів і почалася війна, і, е, у нього також є брат, Іван, ось. Е, їхній батько, е, дідусі, е, заборонив Іванові, щоб його підвозили, е, зі Степанівки до міста, і він пішки добирався, щоб піти до затишного училища, а також дід Іван приплюсував собі два роки, щоб його взяли в льотне училище льотчиком. Вважається безвісти зниклим, - запинаючись і екаючи розповідає Щукін.

Словом, «Остапа понесло» на чужих дідів. Зрозуміло, такі історії можуть бути справді правдивими, але це не відміняє того факту, що згадують про них лише для підтримання культу війни, а не у світлу пам'ять про людину.

- А дідусь мій, Михайло Іванович, він служив і дослужився до сержанта мінометних військ. Було в нього поранення, після поранення він одразу ж вийшов назад на війну, тому що, ну, е-е, негоже відсиджуватися. Після війни він ще служив, - підсдувся з геройством Щукін.

У сюжеті засвітилася і мати колобка, така ж зрадниця Ірина Щукіна. Перелякана жінка з очима, що бігають, явно не має такого досвіду «присідати на вуха», як її дорогий синочок, але це не заважає їй займатися на пару з ним колабораційною діяльністю.

А тепер - просто геніальний діалог Брянцева і Щукіної в студію.

- Тепер запитання до мами. Сина назвали Михайлом, діда теж звали Михайлом. я так розумію, що це неспроста?

- У нас так заведено в родині. Дідуся звали Михайлом, тепер син Михайло.

Завіса.

Варто зазначити, що Щукін - великий любитель (а любитель не означає умілець) базікати на камеру російських пропагандистів «невигадані історії». Коли окупанти «подарували» йому посаду директора мелітопольської ЗОШ №24, колаборант дав докладне інтерв'ю, в якому розповів про свою «нелегку долю», наполегливу працю і досягнення на новій посаді.

Щукіна як могли намагалися показати «героїчною фігурою». Наприклад, вигадали йому «трудову» біографію: сам колаборант розповідає, що «працював на моторному заводі керівником», однак насправді такої посади не існує. Від невеликого розуму Щукін навіть не зміг придумати керівником чого він працював - у його версії це звучить як, приміром, «директор площі».

Так і склеївся сяк-так образ «чесного роботяги», «відповідального громадянина» і видатного діяча «русского мира» Михайла Щукіна. Зрозуміло, пропаганда не стала розповідати, що «товариш директор» закінчив тільки вечірню школу і не має вищої освіти, що ніяким керівником і начальником він ніколи не був і працював охоронцем.

Що із завгоспів у директора школи його визначили не за професійні якості та ентузіазм, а тому що більша частина працівників мелітопольських шкіл відмовилися працювати на окупантів і рашистам довелося ставити на керівні посади будь-кого.

Біографію Щукіна намагаються піднести як історію про здобуту наполегливою працею посаду, хоча насправді він - улюбленець долі, що вдало підвернувся під руку окупантам.

Справжнє, так би мовити, «походження» директора школи видає те, як і про що він говорить. Постійно ріжучі слух «строилися», «терялися», «находилися», «здеся», «ихних» у мові Щукіна видають у ньому все-таки людину дуже далеку від освіти.